«Вихователь – ким би він не був – одним із батьків, вчителем, позашкільним працівником чи іншою людиною, має передбачати всі впливи середовища на дитину, а також визначити свої можливості, свої функції».
В.М. Оржеховська

Сучасна школа має безліч проблем і найболючіша серед них зростаючі труднощі у вихованні підлітків, збільшення кількості асоціальних проявів у поведінці, правопорушень і злочинів.  Кількість учнів, що належать до «групи ризику», різко зросла. Останніми роками суспільство відчуває занепокоєння великою кількістю підлітків, які ніде не навчаються, не працюють та жебракують. Щорічно зростають злочини, скоєні за участю підлітків. Зараз проблема підліткової злочинності — доволі серйозна: вона молодшає (половина злочинів скоєна 14-15-річними) і стає дедалі жорстокішою.
        Покарання чи адміністративні стягнення, що часто застосовують батьки і педагоги віддаляють таких учнів від них. Ми звикли діяти стереотипно, підганяючи життєві ситуації під звичний стандарт. Ці ж діти постійно змушують нас думати, підбирати нешаблонні рішення і застосовувати індивідуальний підхід.
На думку американського психолога К. Роджерса з-поміж факторів, які впливають на прогноз майбутньої поведінки неповно¬літніх правопорушників (психологічна ат¬мосфера у сім'ї, умови шкільного навчан¬ня, ступінь впливу знайомих, фізичний розвиток, спадковість і т. ін.), найбільш вагомим є фактор самопізнання — чіткос¬ті та реалістичності пізнання себе та сво¬го оточення.
Вже в  початковій школі привертають увагу діти з низькими пізнавальними потребами, інтересами та недоліками  виховання. У молод¬шого школяра є віра в те, що він зможе вчитися, але після того, як він зіткнеться з труднощами у навчанні й отримає нега¬тивні оцінки своєї навчальної діяльності, він з часом втрачає бажання вчитися, віру у свої сили та можливості. Труднощі у навчанні  призводять до неуспішності. Факторами, що впливають на успішність, є несформованість навичок навчальної ді¬яльності, недоліки розвитку психічних про¬цесів, неадекватність використання учнями своїх усталених індивідуально-психологічних особливостей.
Проблема важковиховуваних дітей, що перейшли в середню ланку школи, доповнюється проблемою підліткового віку. Коли «важким» за різними ознаками можна вважати майже кожного учня. «Переломний», «важкий», «критичний», - так ще називають  підлітковий вік,— час фізичних, емоційних, інтелектуальних і соціальних змін, що з’єднує дитинство і зрілість. А зміни завжди створюють напругу і приносять занепокоєння.
У сучасних умовах важкими підлітками називають тих дітей, чия поведінка різко відрізняється від загальноприйнятих норм і перешкоджає повноцінному вихованню. Тому часто до важких відносять дітей, що істотно розрізняються за  своїми індивідуальними особливостями.  Саме такі підлітки найчастіше стають на шлях правопорушень, тому що найчастіше відкидаються колективом одногрупників.  Психіка  у підлітків нестійка, вони  можуть бути грубими,  брутальними, цинічними  у стосунках з однолітками і дорослими,  схильними  до депресії, апатії, роздратування та агресії. Важкі підлітки поводяться з напускною незалежністю, відкрито висловлюються про своє небажання учитися, у них відсутнє поважне відношення до викладачів, авторитет однолітків завойовується за допомогою фізичної сили. Одна із самих характерних рис важких дітей — психічна незрілість, відставання від вікових норм, підвищена сугестивність, невміння співвідносити свої вчинки з нормами  поводження. Поведінка важковиховуваних підлітків значно виходить за межі соціальної, вони  погано підда¬ються, більше того, як правило, активно опираються виховному впливу з боку викладачів та батьків. Такі учні складають «гру¬пу ризику» з точки зору можливості вчи¬нення ними правопорушень.
Не маючи  змоги  самоствердитись у сфері навчання,  невстигаючі учні часто виконують компенсаторні ролі, пов'язані з різного роду девіаціями. Так, поведінка класного блазня, «клоуна», поведінка бешкетника, вживання наркотиків і алкоголю, агресивність та протиправна поведінка утворюють єдиний блок.  
Девіантна поведінка спочатку завжди бу¬ває невмотивованою. Підлітки, як прави¬ло, хочуть  відповідати вимогам суспільства, але через  по¬гане володіння  нормальними засобами со¬ціальної адаптації або подолання трудно¬щів, невідповідні соціальні умови,   матеріальні нестатки вони не можуть цього зробити. Поштовхом до девіантної поведінки часто стають соціальні чинни¬ки: травматичні життє¬ві події, вплив девіантної субкультури або групи, а також індивідуально-особистісний чинник — локус контролю та рівень самоповаги.
Підлітки скоюють девіантні вчинки , привертаючи  до себе увагу тих однолітків, які сприймають такий стиль поведінки. Але разом з тим девіантні вчинки посилюють потребу підлітків у соціальному схвален¬ні групи, особливо, якщо вони виховувались у нор¬мальному середовищі, де такі вчинки за¬суджувались. Ці дії викликають негативне ставлення до виключення девіантних підлітків із спілкування з «нормальними». Соціальне відчуження сприяє активізації  контакту підлітків з девіантним середовищем, зменшує можливість соціального контролю і сприяє подальшому посиленню девіантної поведінки. У результа¬ті девіантні вчинки з невмотивованих ста¬ють вмотивованими.
       Більше половини випадків девіантної поведінки підлітків обумовлені недоліками сімейного виховання. Батьки живуть у напруженому ритмі праці чи пошуку роботи і, нерідко, перестають контролювати поведінку дитини, покладаючись на навчальний заклад чи стихійне навчан¬ня вулиці.
       Труднощі і проблеми підлітків, як правило породжуються із неблагополуччям у сім’ї  і школі, частіше всього ці причини неблагополуччя взаємозв’язані. Педагогам, які працюють з підлітком і покликані йому допомогти, необхідно знати, якого роду сімейні ситуації найбільше впливають на його навчання, взаємини з викладачами та ровесниками.
Деякі батьки, опустившись на соціальне дно, зовсім склали з себе відповідальність за виховання. І коли родина не є місцем, у якому діти  почуваються захищеними,  вони попадають під негативний вплив своїх однолітків та дорослих.
Особливої уваги потребують учні, батьки яких в сучасних соціально-економічних умовах змушені виїжджати на заробітки. Батьки залишають своїх дітей на родичів, приятелів та сусідів. Зрозуміло, що ці особи не можуть компенсувати справжній батьківський догляд.
У матеріально стабільних сім'ях батьки нерідко надміру зайняті роботою і теж приділяють дітям мало уваги. В таких сім’ях - низький рівень емоційної близькості і довіри. Браку бать¬ківської турботи не можуть компенсувати гувернери чи педагоги престижних освітніх закладів, на професіоналізм яких покладаються заможні бать¬ки. Нерідко, сподіваючись за високу плату отримати найкращі освітні послуги, батьки переводять дітей у корумповані освітні заклади, отримуючи натомість відчуженість та шкоду від педагогічного маніпулювання. Моральні засади матеріально та соціально стабільних сімей не завжди виявля¬ються здатними витримати випробування владою і  грошима. Для таких сімей характерна  моральна безоглядність у задоволенні потреб таких дітей, переважно матеріального, розважального характеру. Внаслідок цього деформується свідомість дітей, психіка розвивається за нестійким типом акцентуації.
Необхідно надавати більше уваги питанням організації педагогічної батьківської просвіти, інформувати батьків або осіб, що їх замінюють, про особливості виховання учнів, про  недопущення будь-якого насильства над дитиною в сім’ї. Батькам необхідно роз'яснювати, що не можна переносити на дітей свій пригнічений психологічний стан. Адже незадовільний виховний клімат в сім'ї, надмірна суворість в стосунках відчужує дитину, вона може вирости замкнутою і жорстокою. Батькам важливо пам'ятати про необхідність створення атмосфери поваги, любові, і взаєморозуміння в родинному колі. Тільки спільна праця, спільні духовні інтереси, правильна організація дозвілля - запорука сімейного благополуччя.
Без тісного контакту з батьками, їхньої особистої участі у вихованні дітей та підлітків така робота буде малоефективною.
За відсутності педагогічного такту у деяких викладачів у дитини можуть сформуватися спотворені уявлення про реальний стан речей та стосунки між нею й дорослими. Думки про несправедливе ставлення педагога можуть спричинити виникнення в дитини почуття образи, спровокувати агресивність, упертість, конфлікти з викладачами. Зухвала поведінка підлітка є виявом протесту проти такої оцінки педагога. Учень може дедалі більше замикатися в собі, протиставляючи вимогам дорослого неслухняність, різкість та грубість. Схильність до такої поведінки може бути спричинена особливостями характеру дитини (додаток 1).
Щоб правильно проводити профілактичну роботу щодо попередження і подолання девіацій  у підлітків необхідно вміти розрізняти такі типи важковиховуваних учнів: конфліктно-ситуативний переважно з позитивною спрямованістю особистості, неврівноважено-ситуативний з незначною негативною спрямованістю особистості, нестійкий  переважно з негативною спрямованістю особистості та стійкий з негативною спрямованістю особистості. У практичній роботі найчастіше зустрічаються змішані типи важковиховуваних, тому цей поділ досить умовний. Але знання особливостей кожного типу допоможе педагогу  визначити стратегію корекційної роботи з учнями.
1.Формування особистості першого типу відбувається у позитивному середовищі. Особливості духовного світу учнів, відхилення у сфері потреб, інтересів, звичок незначні. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба до праці. Переважають соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення вільного часу виражені погано. Мають середній рівень розумової діяльності та самоорганізації. Позитивне ставлення до навчання сполучається з відносно високою працездатністю. За результатами соціометрії  незначна частина таких підлітків – ізольовані.  Право¬порушення для них випадкове явище, яке стало можливим завдяки випадковій ситуації. Для цих учнів досить щирих, довірливих бесід, але вони потребують допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Корисний постійний контакт з батьками.
2. Другий тип важковиховуваних підлітків характери¬зується тим, що вони формувалися в середовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних потреб — бажання йти в ногу з модою. Відрізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва, догоджання. Інколи бувають мішенню шкільних рекетирів-здирників. Аморальні елементи свідомості та поведінки виражені слабко. Середня працездатність, послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля неповнолітніх цього типу ведуть в компанію з негативною спрямованістю, де їм відводиться роль виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних вчинків. Без особливих вмовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це засіб матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливість розвинути професійні навички.
Такі підлітки погребують постійного контролю та допомоги у виборі трудової діяльності. Класному керівникові належить знати, де, коли і з ким проводить час підліток, тактовно коригувати взаємини з групою, допомагати батькам у вихованні.
3.Підлітки третього типу формуються у несприят¬ливому середовищі, Вони схильні до вживання спиртних напоїв. У них примітивні матеріальні погреби. Агресивні, полюбляють бійки, наслідують звички дорослих, у них явно виражене прагнення до самостійності. Відзначаються значною моральною деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок і ціннісних орієнтирів. Часто є ініціаторами різноманітних правопорушень, але рідко виступають у ролі лідерів. Дотримуються принципу «постою сам за себе». Водночас важковиховувані виявляють, як правило, високу трудову активність, вбачаючи в цьому сенс самоствердження, можливість заробити гроші.
До таких підлітків необхідно виявляти чуйність та увагу, обов'язково проводити заняття, щоб допомогти їм позбутися потягу до вживання наркогенних засобів, навчити прийомів самовдосконалення.
4. Важковиховувані четвертого типу переважно виявляються у вкрай несприятливому середовищі. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками. Мають примітивні потреби. Негативно і цілеспря¬мовано впливають на колектив. Крадіжки — їх основні правопорушення. Вони — лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи. Такі підлітки потребують строгого контролю з боку педагогічного колективу.