Виховна  робота в Макіївському ПУСР проводиться   згідно плану роботи на навчальний рік. Робота планується   згідно десяти напрямків: громадянське виховання, родинно-сімейне, військово-патріотичне, трудове, художньо-естетичне, моральне, екологічне, формування здорового способу життя, превентивне, сприяння творчому розвитку особистості. Включає різні форми та методи виховної роботи з учнями: бесіди, розповіді, диспути, повідомлення, зустрічі, тематичні вечори.

     Провідним напрямком виховної роботи училища є превентивне виховання, забезпечення адекватної соціальної реабілітації неповнолітніх, які вчинили протиправні дії або зловживають психоактивними речовинами.

  Термін "важковиховуваність" пройшов ряд перетворень. Ще у першій половині XIX ст. "важкими" вважали лише дітей з різко вираже­ними фізичними вадами: сліпих, глухих, глухонімих тощо. Частіше ви­користовували термін "важке дитинство", "морально-дефективний", "бездоглядність".

  У загальноприйнятому розумінні до важковиховуваних відно­сяться фізично здорові діти, у поведінці яких спостерігаються неоргані­зованість, недисциплінованість, хуліганство, правопорушення, опір виховним впливам. Процес виховання являє собою складну взаємодію вихователів та вихованців, основану на взаєморозумінні та позитивних взаємостосунках. Послаблення виховного впливу здебільшого призво­дить до посилення негативних впливів оточуючого середовища.

  У результаті знижується рівень вихованості дитини, виникає та закріплюється стан її невихованості, педагогічної занедбаності. Якщо взаємодія та позитивні взаємостосунки у системі "вихователь - вихованці" не відновлюється, педагогічна занедбаність може перерос­ти у соціальну, тобто від непокори щодо педагога дитина переходить до порушення норм та вимог суспільства. Дитина, підліток, що не під­дається, або важко піддається вихованню, стає важким у виховному відношенні, важковиховуваним.

  Стосовно учнів, що відстають у навчанні, постійно порушу­ють дисципліну на уроках, на перервах, виявляють негативізм, конфлі­ктують з однолітками та вчителями, скоюють негативні вчинки та пра­вопорушення,

В. О. Сухомлинський вжив поняття "важкий".

  П. П. Блонський у книзі "Трудные школьники" пише, що поняття "важкий учень" можна вживати і в об'єктивному і суб'єктивному розу­мінні. З об'єктивного погляду важкий учень - такий, з яким учителю обтяжливо займатися, який вимагає від учителя багато роботи. П. П. Блонський, аналізуючи типологію "важких", виділяє невстигаючих, дез­організаторів, лінивих, одинаків у сім'ї, психічно нерозвинутих дітей (в основу типології закладені провідні причини важковиховуваності дити­ни).

  В. М. М'ясищев доводив, що "трудність" - поняття умовне, не становить стійкої, невід'ємної якості особистості і виявляється у певних ситуаціях, викликаних зовнішніми обставинами і особистими особли­востями дитини, причому особисті особливості в кожен даний момент визначаються усією історією попереднього розвитку дитини.

  Особливий аспект проблеми важких полягає в тому, що не лише з ними важко, але й і їм важко через невлаштованість життя, непідго­товленість до нього. А.С. Макаренко підкреслював, що людина погана лише через те, що знаходиться в поганій соціальній структурі, поганих умовах. А польський педагог Я. Корчак писав, що дитина недисциплінована і зла тому, що страждає.

Термін "важкий", "важковиховуваний", "учень з відхиленнями у поведінці" вживають найчастіше як синоніми, їх використовують, як правило, для характеристики учнів з негативним ставленням до на­вчання та норм моральної поведінки.

  Відхилення в поведінці людини - це такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, членом якого вона є.

Виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (амораль­ну), правових (протиправну), медичних (поведінку хворої людини) та інших норм.          Відхилення у поведінці неповнолітніх призводить до важ­ковиховуваності.

  Динаміка розвитку відхилень у поведінці педагогічно та соціально занедбані підлітки; важковиховувані; підлітки-правопорушники; неповнолітні злочинці.

  Педагогічно занедбані - це переважно фізично та психічно здо­рові  підлітки, які стали важкими через неправильне виховання чи відсутність його протягом тривалого часу. Специфічною особливістю цих дітей є прагнення задовольнити свої бажання, не зважаючи на вимоги оточуючих, колективу. Відхилення від моральної норми набу­вають у них стійкого характеру.

  Підлітки-правопорушники - це важковиховувані, педагогічно за­недбані підлітки, які скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хулі­ганства тощо), порушують адміністративні та інші норми, стоять на обліку в органах у справах неповнолітніх.

  Неповнолітні злочинці - важковиховувані, педагогічно занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми і направляються судом до виховно-трудових колоній.

  Для педагогічної профілактики доцільно розрізняти проступок у вигляді прогулів, бійок, паління, вживання алкоголю, проявів грубощів, нечесності, лінощів, жорстокості, систематичних порушень дисципліни, норм моралі.

Правопорушення - дрібні крадіжки, хуліганство, порушення ад­міністративних та правових норм.

Особливо важливо в умовах школи розмежовувати порушення дисципліни з проступком. Тому важливо визначити не лише об'єкт, на який спрямоване порушення підлітка, а й почуття, які призвели до цьо­го порушення. Докази провини повинні мати форму зловмисності, не­обережності, недбайливості. Педагог не може припускатися суто емо­ційної оцінки вчинку (а не моральної чи правової), повинен прагнути до об'єктивності.

  Поняття девіантна поведінка походить від лат.  - відхи­лення  і позначає в психології та педагогіці пове­дінку, що відхиляється. Таким чином, девіантність - це характеристика поведінки, що знаходиться на межі між правовідповідальністю і криміна­льністю (делінквентністю). Делінквент- від латинського слова  - правопорушник, злочинець, заколотник. Безсумнівно, ця межа надзвичайно тонка і найчастіше визначається випадковістю, оскільки спосіб життя і спрямованість учинків підлітка з девіантною поведінкою такі, що він у будь-який момент може бути названий суспі­льством як делінквент.

Аналіз психолого-педагогічної літератури не дозволяє знайти якого-небудь єдиного, загальновизнаного підходу до визначення підлі­ткової девіантності. Тому немає і єдиного розуміння щодо діагностич­них критеріїв, корекції поведінки й особистісного розвитку підлітків. Кожний з наявних підходів має свої підстави, власну логіку.

  Найбільш узагальненим виглядає поділ підлітків з девіантною поведінкою на дві категорії. По-перше, це діти з так званими "соціалі­зованими формами" антигромадської поведінки. Для них не характерні емоційні розлади, вони легко пристосовуються до соціальних норм тих антигромадських груп (друзів, родичів), до яких вони належать. Свою антигромадську спрямованість ці підлітки не демонструють явно, ро­зуміючи, що це спричинить негативні наслідки. Однак час від часу де­віантна поведінка може проявлятися, будучи при цьому повною неспо­діванкою для оточуючих. Таким дітям властиві розвинений інтелект, достатньо розвинута рефлексивність і при цьому низький рівень мора­льної свідомості. їх вирізняє вміння маніпулювати оточуючими і почут­тя міри в цій діяльності.

  По-друге, це діти з асоціальною, агресивною, антигромадською поведінкою. В них, як правило, погані відносини з однолітками і зі сво­єю родиною. Підлітки, що відносяться до цієї категорії мають значні емоційні розлади, які виявляються в негативізмі, агресивності, зухва­лості і мстивості. Отже, це один з можливих підходів до диференціації важковиховуваних підлітків.

  В.М. Воробйов, Н.Л. Коновалова розглядають типи важковихову­ваних учнів залежно від форм шкільної дезадаптації. Перша форма названа ними "деприваційною". У цьому контексті поняття "депривація", на відміну від традиційного розуміння (позбавлення, ненадання відповідних умов), розглядається як нездатність особистості побачити в реальній ситуації власну психологічну проблему. Певно, причиною такого "безпроблемного" розвитку особистості може бути не тільки справжня депривація (позбавлення материнської турботи та любові), але й гіперопіка (батьки вчасно не "передають" дитині відповідальність за її долю). У результаті діти не мають досвіду нормальної психологіч­ної адаптації, не актуалізується потреба до пізнання. Таким чином, шкільні проблеми цих учнів будуть скоріше проблемами вчителів, ба­тьків, а не їхніми власними психологічними проблемами.

  Друга форма  дезадаптації має невротичну природу. Причина порушень у цьому випадку - непродуктивність процесів адап­тації. Це означає, що хоча учні усвідомлюють власні проблеми, вони залишаються нерозв'язаними і тому на підсвідомому рівні ці діти вда­ються до їх витіснення, придушення як психологічного захисту.

  Третя форма "психопатична". У випадках таких порушень,- про­блеми, що виникають, розв'язуються дитиною неправильно, тому в результаті особистість не тільки не збагачується, а, навпаки, набуває неадаптивних стратегій і тактик поведінки в нових проблемних ситуаці­ях. До таких неадаптивних стратегій можна віднести, наприклад, де­монстративні втечі з дому, вибіркову неуспішність як протест проти конкретного вчителя тощо.

Н.Ю. Максимова й Е.Л. Мілютіна побудували типологію соціаль­но неадаптованої поведінки підлітків залежно від різних детермінант дезадаптації:

1  тип - підлітки, що чинять опір педагогічним впливам через не­достатню сформованість особистості, низький рівень розвитку мора­льних уявлень і соціально схвалюваних навичок поведінки (педагогічна занедбаність);

2 тип - підлітки, опір педагогічним, впливам яких, зумовлюється особистісними і психофізіологічними особливостями: акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю;

3  тип - підлітки, чий опір педагогам чи батькам викликаний не­вмілими виховними впливами (помилкова чи ситуативна важковиховуваність);

4  тип - власне важковиховувані, у яких опір педагогічним впли­вам викликаний сформованими механізмами психологічного захисту.

  Педагогу з метою правильного обрання стратегії корекційної ро­бота необхідно орієнтуватися у формах відхилень у поведінці. На ос­нові систематизації досліджень ми виділяємо такі типи важковиховуваних:

1. Пасивно-позитивний, або ж конфліктно-ситуативний з перева­жною позитивною спрямованістю.
2. Байдуже-нестійкий, або ж неврівноважено-ситуативний з не­значною негативною спрямованістю.
3. Пасивно-негативний, або ж нестійкий з переважаючою негати­вною спрямованістю.
4. Активно-негативний, або ж стійкий з негативною спрямованіс­тю.

  Отже, за основу береться спрямованість особистості.

Формуван­ня особистості першого типу відбувається в позитивному середо­вищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в галузі потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них пере­важають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба в праці. Є незначно спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально-корисні інтереси, хоч правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Зви­чка до безцільного проведення вільного часу виражена слабко. Має місце середній рівень розумової діяльності і самоорганізації. Ставлен­ня до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно вони прийняті колективом класу. Ізольована дуже незначна частина таких підлітків.

Правопорушення для них - випадкове явище, яке стало можли­вим через випадкову ситуацію. Такі підлітки гірко каються у скоєному. Для них достатньо докірливих бесід, допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Не варто поспішати ставити їх на облік до інспекції у справах неповнолітніх чи викликати на комісію. Корисний постійний контакт з батьками. Такі діти вимагають ненав'язливого, не­зримого, але постійного контролю.

Другий тип важковиховуваних підлітків характеризується тим, що вони виховувались у середовищі з незначними відхиленнями. У галузі матеріальних потреб - бажання йти в ногу з модою. Відзнача­ються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжницт­ва. Інколи служать мішенню для шкільних рекетирів-здирників. Амора­льні елементи свідомості і поведінки незначно виражені. У них середня працездатність, знижений інтерес до навчання. Вони важко уживаються в групі, терплять образи, їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля приводять непо­внолітніх цього типу до компанії з негативною спрямованістю, де їм відводять ролі виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних учинків. Без особ­ливих умовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це є за­собом матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливості розвинути професійні навички.

Таких підлітків (як і першого типу) ми називаємо групою ризику. Вони потребують постійного контролю і допомоги у виборі діяльності, особливо трудової. Нагляду - де, коли, і з ким проводить час підліток. Щодо них слід тактовно коригувати взаємостосунки з класом на ко­ристь підлітка, допомагати батькам у вихованні.

  Підлітки третього типу формуються в несприятливому сере­довищі. У них примітивні матеріальні потреби, вони схильні до вжи­вання не лише тютюну, а й спиртових напоїв. Виражена схильність до самостійності, вони агресивні, полюбляють бійки, наслідують негативні звички дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією: брехливі, недоброзичливі, заздрісні. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не здійснюючи своїх установок і ціннісних орієнтацій. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різних правопорушень. Дотримуються принципу "постою сам за себе". Ці неповнолітні, як правило, стоять на обліку. Водночас вони виявля­ють високу трудову активність. З них бувають добрі керівники трудових учнівських підрозділів. У трудовій діяльності вбачають шлях до само­ствердження, можливість заробляти гроші.

  Таких підлітків слід залучати в першу чергу до трудової госпроз­рахункової діяльності. Потрібна постійна робота з батьками, які пере­важно негативно впливають на підлітка. Намагатися виявляти до підлі­тка чуйність та увагу. Обов'язково залучити його до занять з метою подолання наркогенних звичок: аутотренінг, навчання прийомів само­вдосконалення, проведення духовних бесід.

  Підлітки четвертого типу формуються переважно у вкрай не­сприятливому середовищі. У них переважають примітивні негативні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються амо­ральними установками та переконаннями. Як правило, во­ни невстигаючі-другорічники. Цілеспрямовано негативно впливають на колектив. Крадіжки - їхні переважаючі правопорушення. Як правило, це лідери груп, навколо яких групуються підлітки протиправної спря­мованості. Стоять на обліку.

Такі підлітки потребують жорсткого контролю з, боку педагогічно­го колективу. їх слід працевлаштувати.

  Звичайно, цей поділ дещо умовний. "Чисті" типи зустрічаються рідко. Найхарактернішими є кілька з них. Педагогічний аналіз поведінки важковиховуваних підлітків передбачає з'ясування характеру проступ­ку:

- навмисний чи ненавмисний, через необачність;

- неусвідомлення засобів досягнення мети (боротьба за справе­дливе насильницькими методами);

- випадковий збіг обставин.

Сьогодні неможливо розв'язувати проблеми виховання, не вра­ховуючи загального соціального тла. Негативні соціально-економічні та політичні процеси, які відбуваються в суспільстві, тяжко вразили і навчальні заклади, гострота проблем злочинності і правопорушень серед учнів посилюється. Причин чимало: погіршення криміногенної обстановки в  умовах кризових явищ в економіці, падіння виробництва, порушення колишніх виробничих та людських стосунків, гострий дефіцит та низька якість промислових товарів, продуктів харчування, дедалі зростаюча активність ділків тіньової економіки, незаконна спекуляція, шахрайст­во, підпільний бізнес, азартні ігри тощо. Прискореними темпами триває майнове розшарування населення. Освіта перебуває в жебрацькому стані. 

  Статистика викликає тривогу та занепокоєність. За останні 10  років удвоє зріс рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч підлітків  стоять на обліку в правоохоронних органах. Питома вага юних правопорушників складає 25% проти 13% 10 років тому.

На основі особливостей соціального розвитку в сучасних умовах спробуємо виділити ситуації із зниженим виховним потенціалом, за яких збільшується вірогідність відхилень у поведінці учнів, коли з'являється ризик переходу незначних порушень дисципліни у серйозні правопорушення підлітків.

  Створення типової соціальної ситуації розвитку дитини роз­крив ще Л.С. Виготський. Він довів, що до початку кожного вікового періоду створюються зовсім своєрідні, специфічні для даного віку, ви­ключні, єдині і неповторні відносини, стосунки між дитиною та оточую­чою дійсністю, перш за все соціальною. Це відношення ми називаємо соціальною ситуацією розвитку в даному віці. Соціальна ситуація роз­витку являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що про­ходять у розвитку протягом даного періоду.

  Тому суттєвим у визначенні причин правопорушень слід вважати динамічний зв'язок і взаємозалежність умов життєдіяльності і соціаль­ної ситуації розвитку учня, що впливає на соціальну адаптацію.

  Соціальна адаптація - це процес активного пристосування інди­віда (групи індивідів) до соціального середовища, який проявляється в забезпеченні умов, що сприяють реалізації потреб, інтересів, життєвої мети цього індивіда (чи групи).

  Процес соціальної адаптації тісно пов'язаний з процесом соціа­лізації індивіда. Соціалізація означає суспільний процес поєднання основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здіб­ностей та інших) на основі навчання та виховання, засвоєння соціаль­них ролей, унаслідок чого людина перетворюється у члена сучасного їй суспільства.

Несоціалізованих людей немає. Асоціальна поведінка - резуль­тат упущень у ході соціалізації. Соціалізація, по суті, є самореалізацією індивіда у процесі його активно-трудової діяльності.

  У даному випадку мова йде про соціальну дезадаптацію учнів, тобто таке пристосування їх до соціального середовища, за якого вони не можуть правомірними засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні, а тому набу­вають негативного соціального досвіду, що спричиняє їх подальші про­типравні вчинки.

  Необхідно відзначити, що девіантна поведінка спостерігається у підлітків частіше," ніж у інших вікових групах. Відомий психолог Л. С. Виготський головною причиною важковиховуваності вважав труднощі підліткового періоду з його інтенсивним анатомо-фізіологічним та пси­хологічним розвитком, підвищеною збудливістю, вразливістю, неузго­дженістю психологічних процесів. Проявляються вони у прагненні ви­пробувати нові відчуття, у допитливості, цікавості, недостатній здатно­сті прогнозувати наслідки тієї чи іншої дії, у підвищеному бажанні не­залежності. Підліток не завжди відповідає вимогам, які висуває до ньо­го суспільство щодо виконання ним певних соціальних функцій, сам же він, у свою чергу, вважає, що не одержує від суспільства того, на що має право розраховувати. Подібний сплав біологічних та соціальних факторів, мотивацій утруднює соціальну адаптацію дітей та підлітків.

  У загальній структурі соціальної дезадаптації, несприятливої си­туації розвитку чітко простежується група причин, які спричиняють девіантну поведінку неповнолітніх: соціально-економічні, психолого-педагогічні та медико-біологічні. Усі вони мають чітку тенденцію до загострення і поглиблення у сучасний період.

  Соціально-економічні умови, які впливають на кримінальні відхи­лення у поведінці неповнолітніх:

-загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціаль­ної справедливості, крах соціальних ілюзій, дегуманізація суспільства);

- економічні  (порушення і диспропорції у народному господарст­ві, плануванні і розподільчих відносинах, невдоволеність потреб моло­ді у модних предметах, засобах дозвілля);

-соціально-демографічні (перехід до малодітної сім'ї, масове залучення жінок до виробництва і відчуження дитини від сім'ї, роз'єднання поколінь);

- соціотехнічні (втрати від науково-технічного прогресу у вигляді міграційних процесів, що виходять з-під контролю, урбанізація, негати­вний вплив засобів масової інформації тощо);

-організаційно-управлінські (несвоєчасність прийняття і відсут­ність послідовності у здійсненні заходів з актуальних молодіжних про­блем).

Психологічними причинами важковиховуваності підлітка можна вважати його неспроможність соціально прийнятним способом компе­нсувати свою непристосованість до соціального середовища, органіч­ну ваду чи іншу дефективність, порушення нервової діяльності.

  Із серйозними проблемами зустрічаються педагоги при вихован­ні підлітків з акцентуаціями характеру чи темпераменту: надмірною збудливістю, тривожністю, демонстративністю, педантичністю тощо. У зарубіжній літературі широко розповсюджений термін "делінквентна поведінка", яка характеризує психологічний нахил до правопорушень. Така поведінка вбачається у суперечності норм суспільства та оцінок поведінки в ближньому оточенні, заниженій самооцінці підлітків, у неблагополучних сімейних стосунках; у розходженні норм та оцінок різ­них груп; вживанні алкоголю, наркотиків (до цієї групи ще вживається термін "адиктивна поведінка"); відчуженні від дорослих і негативному самоствердженні, в наслідуванні окремих асоціальних типів.

 Відхилення в поведінці дітей цілком обґрунтовано можуть бути пов'язані зі стилем сімейного виховання і взаєминами в родині. Д. Боумрик виділила параметри сімейного стилю (контроль, вимоги, засоби спілкування, емоційна підтримка), які "відповідають" за певні риси ха­рактеру дитини, пов'язані з відповідною поведінкою.

          Отже, існує причинно-наслідковий зв'язок між стилями сімейного виховання і формуванням негативних форм поведінки дітей. Зокрема, висока агресивність найчастіше спостерігається в дітей з родин з та­кими типами виховання:

- "емоційне відкидання" (тип "Попелюшка", коли мінімальна ува­га до дитини поєднується з надмірністю заборон, суворістю вимог);

- "гіпопротекція" (дитина полишена сама на себе, батьки не ціка­вляться нею, не контролюють її поведінки). Висока інтенсивність агресивності при стійкому почутті провини (тобто дитина переконана в тому, що вона є поганою людиною, постій­но вчиняє щось недобре) відзначається в дітей з родин:

-з "жорстоким поводженням" (надмірно суворі покарання навіть за незначні порушення поведінки);

-з "домінуючою гіперпротекцією" (приділяють занадто багато уваги, позбавляють самостійності).

  Негативізм у відносинах з оточуючими, дорослими, однолітками є результатом гіперпротекції, що потурає: приділяють велику увагу дитині, але тільки щодо задоволення її особистих потреб. Таким чи­ном, навички соціалізації не формуються.

  Стає очевидним, що найбільш значущим механізмом формуван­ня характерологічних рис дитини, відповідальних за самоконтроль і соціальну компетентність є механізм засвоєння засобів і навичок конт­ролю, використовуваних батьками. Зрозуміло, ця залежність не завжди пряма, частіше вона опосередкована додатковими умовами і факто­рами: соціальними, економічними, інтелектуальним кліматом у родині, особливостями когнітивного і фізичного розвитку дитини.

А. Бандура і Р. Уолтерс, спираючись на проведене ними дослі­дження процесів, що сприяють соціалізації, вважають, що вирішаль­ними для успішної соціалізації є: готовність дитини встановлювати залежні стосунки, ступінь розвитку сумління і сила мотивації до агресії. Саме ці складові відрізняють агресивних і ворожих дітей від добре адаптованих підлітків. Відповідно до цього на характер агресивної і ворожої поведінки дітей впливає:

- наскільки сильно батьки карають і не приймають дитини;

- ступінь провокування і заохочення агресії;

- послідовність вимог виконання соціальних норм поведінки.

Сім'я - відправний момент формування особистості, тому вона повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів до умов сус­пільного життя, а також підготувати ґрунт для прийняття дитиною соці­альних норм, тобто вона перша включається у розв'язання завдань соціалізації індивіда. Криміногенний вплив з боку сім'ї на особистість полягає в стихійному чи цілеспрямованому формуванні антигромадсь­ких якостей (в Україні 1,5 млн. алкоголіків, з них 230 тис. - жінки, щорі­чно 20 тис. дітей через пияцтво та алкоголізм залишаються без бать­ківської опіки; 49% сімей розривають щорічно шлюб; серед засуджених підлітків - 40% з неповних сімей).

- небажання виховувати дітей;
- невміння виховувати дітей;
- неспроможність виховати дітей.
Три основні форми криміногенного впливу в сім’ї:
- активне залучення неповнолітніх до пияцтва, вживання наркогенних речовин, бійки, сварки, розбещеність у сім'ї, скоєння злочинів;
-"пасивний" приклад безкарної антигромадської поведінки, яку підліток сприймає як стереотип звичайної повсякденної моральної поведінки;
- виштовхування дітей на вулицю, їх розчарування у батьках, відчуття власної ущербності, обділеності.
Найбільш типовими помилками сімейного виховання є:
1. Дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками.
2. Відсутність у дорослих стійких власних моральних установок.
3. Організація життя в сім'ї не сприяє формуванню у дитини мо¬ральних звичок.
4. Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї ди¬тини.
5. Недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка.

- відмова педагогів від індивідуального підходу, формальне ста¬влення до роботи;
- низький освітній рівень більшої частини підлітків (звуження за¬питів, послаблення самоконтролю і спотворення самооцінки);
- недостатнє знання педагогом умов життя і виховання у сім'ї;
- відсутність об'єктивного підходу до виявлення причин недисциплінованої поведінки;
- негативне ставлення до учнів з низькою успішністю;
- прояв недовіри;
- відсутність єдності дій школи та сім'ї;
-соціальний дискомфорт (ізоляція, низький престиж, що негати¬вно відбивається на поведінці, емоційних переживаннях).

Медико-біологічні фактори
Соціальна природа алкоголізму, наркоманії і токсикоманії зумовлена декількома факторами:
1. Оскільки сп'яніння знижує почуття тривоги, алкоголізм і нарко¬манія частіше зустрічаються там, де більше соціально напружених, конфліктних ситуацій.
2. Випивка пов'язана з специфічними формами соціального кон¬тролю (ритуали - "цілеспрямоване пияцтво", ненормативна поведінка, засіб вивільнення від зовнішнього контролю).
3. Головний мотив пияцтва - бажання почувати себе впевнено і здаватися сильнішими (привернути до себе увагу).
4. Алкоголізм і наркоманія коріняться у внутрішньому конфлікті, зумовленому прагненням підлітка подолати тяжке почуття залежності.

3.1. Сутність профілактики правопорушень неповнолітніх
Спосіб життя, спрямованість учинків учнів з девіантною поведін¬кою вимагають корекційної роботи щодо запобігання та профілактики порушень ними норм моралі та права.
Педагогічна профілактика залежно від вибору об'єкта впливу, змісту профілактичної роботи містить у собі деякі аспекти соціальної профілактики: загальносоціальної, спеціальної, індивідуальної. Вона спрямована проти тих явищ соціального життя, які детермінують по-рушення норм моралі, і виступає як один із засобів правильної соціа¬льної орієнтації людей, стимул суспільно значущої поведінки.
Функції профілактики багатогранні:
- діагностична (виявлення причин і факторів відхилень у поведінці);
- реабілітуюча (перевиховання, подолання негативних проявів у поведінці);
- координуюча (координація зусиль усіх зацікавлених виховних інститутів у попередженні і подоланні асоціальної поведінки);
- прогностична (передбачення можливих негативних явищ у по¬ведінці неповнолітніх та ін.)
Профілактичні заходи можна розподілити на три типи:
Первинна профілактика - соціальна профілактика, спрямована на збереження і розвиток умов, що сприяють здоров'ю, збереженню життя дітей, і на попередження несприятливого впливу на нього фак¬торів соціального і природного середовища. Масова і найбільш ефек¬тивна. Вона базується на комплексному системному вивченні впливу умов і факторів соціального і природного середовища на здоров'я і розвиток дитини.
Вторинна профілактика. Її завданням є якомога раніше виявити негативні зміни в поведінці дитини, що дає можливість також попере¬дити їх подальший розвиток. Діагностика різних аспектів життєдіяльно¬сті учнів, індивідуальна корекція життєдіяльності і життєзабезпечення організму (звертати увагу на впертість, забіякуватість, образливість, озлобленість, лінощі, низькі пізнавальні інтереси, що веде до шкільної дезадаптації).
Третинна профілактика - цілеспрямована профілактика право¬порушень неповнолітніх - сукупність заходів, спрямованих на попере¬дження переходу відхилень у поведінці у більш важку стадію - індивіду¬альна. Містить заходи щодо виявлення і усунення конкретних недоліків сімейного, шкільного і суспільного виховання, а також цілеспрямовану роботу з тими підлітками, поведінка яких має відхилення від мораль¬них і правових норм, з окремими групами, колективами з метою подо¬лання несприятливих наслідків їх поведінки.
Профілактика - це не лише частина попереджувальної роботи, спрямованої на виявлення та усунення причин і умов правопорушень, а й система заходів перевиховання і формування особистості.
Профілактику слід розглядати і як систему колективних та інди¬відуальних виховних впливів, спрямованих на вироблення імунітету до негативних впливів оточуючого середовища з метою попередження розвитку асоціальної спрямованості особистості і перебудови ставлен¬ня особистості до оточуючої дійсності в процесі перевиховання, а та¬кож розвитку почуття соціальної відповідальності.
Профілактична робота будується на базі:
- вивчення причин відхилень у поведінці;
- планування профілактичної роботи на основі педагогічної діаг¬ностики;
- урахування специфіки навчального закладу;
- урахування рівня розвитку колективу;
- необхідності залучення важковиховуваних учнів до діяль¬ності (суспільно корисна праця);
- використання індивідуального підходу;
- залучення громадських організацій самоврядування.
Психологічний аспект профілактичних дій педагога полягає у встановленні довірливих стосунків із важковиховуваними дітьми, реа¬лізації соціально значущої мети - в охороні прав дитини, що складає основу для гуманістичних умов виховання.
Важливою умовою реалізації профілактичних заходів є педагогі¬чний такт, який у вітчизняній педагогіці розуміють як складну профе¬сійну властивість учителя і вихователя. Такт передбачає відсутність надмірної вимогливості, брутальності, дріб'язкової прискіпливості, фа¬мільярності, зверхності. .
3.2. Використання можливостей педагогічної діагностики в профілактичній роботі
Відомий вислів К. Д. Ушинського: щоб виховати особистість в усіх відношеннях, треба знати її також в усіх відношеннях. Це та пер¬шооснова, без якої немислима грамотна корекційна робота. Специфіка - професійного завдання класного керівника в педагогічній профілактиці право-порушень визначається необхідністю корекції соціально-педагогічної ситуації розвитку життєдіяльності підлітків, глибокого аналізу деструк¬тивних факторів, які спричиняють девіантну поведінку неповнолітніх.
Діагностичний алгоритм
Дослідження свідчать, що інтеріоризація (засвоєння) особисті¬стю цінностей, норм, відношень, зразків поведінки відбувається під інформаційним впливом того життєвого середовища, з яким найтісніше пов'язані соціальні та індивідуальні характеристики особистості.
Діагностика на рівні групи.
Мета: з'ясувати рівень психологічного комфорту учнів у груповому колективі шляхом анкетування, соціометрії (рівень сформованості колективу, наявність друзів, лідерів (позитивний та негативний), спосіб проведення вільного часу, характер стосун¬ків (добрі, напружені, конфліктні, наявність мікрогруп, традиції, взаємо¬допомога); відносини між учнями учителями, майстрами.
Діагностика неблагополуччя в сім'ї
Програма вивчення важковиховуваного:
1. Анкетні дані вихованця.
2. Анкетні дані батьків. Атмосфера в сім'ї, внутрішньосімейні стосунки; як батьки ставилися до дитини в шкільні роки; чи є вони прикладом зараз, стосунки зараз; наявність судимостей; сім'я - повна, неповна, повторно створена, коли батько залишив сім'ю; як батьки ставляться до роботи, як часто міняють, чому; що стало причиною розпаду сім'ї (пияцтво, бійки, аморальний спосіб життя); матеріальні, побутові, житлові умови сім'ї.
3. Кількість дітей у сім'ї, місце навчання, характер взаємовідно¬син між дітьми (якщо недоброзичливі - чому?).
4. Умови виховання учня в сім'ї (наявність кімнати чи місця, хто більше займається дитиною (батько, мати, бабуся, дідусь, брат тощо), яку роботу вдома виконує учень, статус дитини в сім'ї, єдність вимог сім’ї і навчального закладу.
5. Статус учня в групі, взаємостосунки з однолітками (поважа¬ють, лідер, байдужі, недружелюбні, цькують, насміхаються) - причини. Хто має вплив, хто захищає чи карає?
6. Коротка характеристика здоров'я. Ставлення учня до спорту, здорового способу життя, наркогенних речовин.
7. На основі яких соціальних, психологічних, медико-біологічних ознак належить до важковиховуваних (неуспішність, помилки сімейно¬го виховання, прорахунки навчально-виховної роботи, стан здоров'я).
8. Особливості поведінки в сім'ї, училищі. Ставлення до праці.
9. Особливості темпераменту, характеру, інтересів, пам'яті, уяви, уваги.
10. Профілактичні заходи щодо подолання важковиховуваності.

3.3. Особливості педагогічного керівництва в роботі з важковиховуваними учнями
Ефективність педагогічного керівництва в профілактиці правопо¬рушень учнів має досягатися, виходячи із принципів організації виховного процесу:
- включення важковиховуваних учнів у діяльність, що забезпечує розширення і розвиток відповідальності ;
- стимулювання самовдосконалення особистості;
- розширення морально-духовного змісту педагогічної аргумен¬тації норм і правил стосунків, вимог та ін. у колективній діяльності учнів.
Серед позитивних особливостей роботи вихователів, за якими важковиховувані учні визначали рейтинг учителів, були названі ознаки у такій послідовності:
- почуваєш себе поряд із ним легко та невимушено;
- вірить мені, поважає як людину;
- допомагає доброю порадою у скрутних ситуаціях;
- є бажання поділитися з ним своїми невдачами і радощами;
- не відчуваю страху перед ним;
- може захистити при несправедливому обвинуваченні;
- допомагає у налагодженні стосунків з однолітками, вчителями;
- справедливий, до всіх однаково вимогливий;
- не "вичитує" при всіх;
- підтримує, заохочує, хвалить при учнях;
- не "розбирає" на класних та батьківських зборах;
- не поспішає скаржитися батькам;
- життєрадісний, доброзичливий;
- не підвищує голос;
- правдивий, завжди відверто говорить "про життя";
- добрий, уважний, чуйний; .
- при аналізі конфлікту не перекладає всю провину на мене;
- добре викладає свій предмет;
- виконує свої обіцянки;
- працелюбний;
- організує допомогу у навчанні, бере в похід.
Не важко переконатися, що учні передусім цінують моральні, гу¬манні якості педагога, і навіть професійна майстерність стоїть далеко не на першому місці.
Серед негативних особливостей особистості вчителя-вихователя важковиховувані називають: черствість, байдужість, низь¬кий культурний рівень, невміння підтримувати дисципліну в класі, без¬принципність, нещирість, необ'єктивність тощо.
Однією з ефективних форм роботи викладацького колективу в системі профілактики правопорушень є психолого-педагогічні засідання методичної комісії класних керівників. Вони виконують діагностичну, проективну, реабілітаційну функції.
Діагностична функція полягає у визначенні причини, динаміки змін, вивченні якостей особистості, особливостей поведінки учня (стан здоров'я, розвиток, аналіз психологічної атмосфери сім'ї, статус учня в колективі, його ставлення до нього, праці, спрямова¬ність інтересів, самооцінка тощо).
Проективна функція. Вона передбачає вироблення індивідуаль¬ної програми впливу на основі колективного обговорення. Педагогічні рекомендації даються батькам, класним керівникам, викладачам - предметникам, учнівським органам самоврядування, батьківському комітету.

1. Якісні засоби виховного впливу: залучення учня до актив¬ної діяльності за інтересами (спортивні, трудові, пізнавальні, естетич¬ні).
2. Організація допомоги у навчанні з боку консультантів - одногрупників
3. Індивідуальна робота вчителя в позаурочний час .
4. Рейди членів батьківського комітету групи, училища з метою ознайомлення з організацією самопідготовки, дозвілля, становища сім'ї (повідомлення в органи влади, якщо сім'ї потрібна допомога).
5. Психологічні засоби впливу на емоційно-вольову сферу осо¬бистості: створення ситуації успіху на уроках з найважчих для учнів предметів.
6. Покращення умов сімейного виховання, застосування засобів адміністративного впливу на батьків, які згубно впливають на вихован¬ня дітей.
7. Щомісячне підведення під¬сумків – проведення групових зборів.
Реабілітаційна функція. Її головна мета - захист інтересів дити¬ни, яка потрапила в несприятливі умови - сімейні, навчально-виховні, у складну конфліктну ситуацію. Досвід показує, що нерідко неуважні вчителі намагаються позбавитися важкої дитини, індивідуальну роботу заміняють "відсівом". Стійка неуспішність або порушення дисципліни дратує вчителя, а озлоблення дитини стає причиною багатьох відхи¬лень у поведінці, додає конфлікту в сім'ях. Страх перед покаранням травмує психіку дитини. Практика показує, що там, де проводиться квалі¬фікована діагностика, класному керівнику значно легше вирішувати проблеми позитивної установки у вихованні дитини.
Отже необхідно:
а) здобути багатопланову інформацію про поведінку підлітка і причини формування негативних якостей або здійснення протиправних учинив;
б) виділити домінуючі позитивні якості;
в) поєднати у вивченні діяльність, свідомість і ставлення учня;
г) розглянути взаємозв'язки і взаємозалежності підлітка в колек¬тиві;
д) оцінити роль сім'ї у вихованні підлітка;
є) скоординувати зусилля всіх суб'єктів виховання.
4. Методика організації позакласної виховної роботи з важковиховуваними
Загальновідомо, що соціалізація підлітка найактивніше прохо¬дить у галузі його позанавчальної діяльності, питома вага яких становить 40% усього активного часу учня. Це зумовлює пошук ефективних форм і методів педагогічного впливу на дітей і підлі¬тків у позанавчальний період.
Важливою формою виховної роботи з важковиховуваними є гу¬рткова діяльність. Її ефективність зумовлена дотриманням таких ви¬мог:
1. Не створювати колективи лише з контингенту важковиховуваних. Це суперечить основному положенню педагогіки - перевиховання через соціально здоровий колектив. Ще А. С. Макаренко вважав недо¬цільним роздільне виховання важких і звичайних дітей.
2. Співвідношення важких і звичайних дітей. Досвід роботи з важковиховуваними учнями показав, що найбільш педагогічно обґрун¬тованим і оптимальним є співвідношення 35-40% важких і 60-65% бла¬гополучних дітей. 3. Урахування ступеня важковиховуваності підлітків.
4.Педагогічна доцільність організації життєдіяльності і стимулю¬вання підлітків.
5. Встановлення особистісних і ділових стосунків.
6. Здійснення різноманітних видів діяльності.
7. Створення ситуації успіху в праці, реалізація в професійній діяльності, спілкуванні.
Все це дуже важка робота:
1. Нинішні підлітки звикли до споглядальної ролі на будь-якому святі.
2. Склалися стереотипи дозвілля (дискотека, відео, прогулянка вулицею).
Важковиховувані підлітки потребують посилення виховання пра¬вильних етичних уявлень, стійкої соціалізації, вироблення соціально позитивної і ефективно насиченої домінанти, мобілізації своїх особис¬тих ресурсів, уміння контролювати себе, долати байдужість до соціа-льного життя. Тому педагогічна психотерапія, як ніколи, повинна бути виховною, що активізує правильну соціалізацію особистості. Три форми педагогічної психотерапії:
Індивідуальна - початковий етап (довірлива бесіда): врахування особливостей учня, доброзичливість.
Групова - проведення заняття з групою з однаковими відхилен¬нями в поведінці.
Колективна - заснована на використанні позитивного впливу колективу (він об'єкт, і він же суб'єкт виховного впливу).
Метою таких занять може бути:
I. Розвиток необхідних якостей:
- рішучість, самостійність, ініціативність, хоробрість;
- сила волі, наполегливість у досягненні мети;
- працелюбність;
- впевненість у собі і в своїх силах, їх об'єктивна оцінка;
- уміння терпіти (витримувати втому і пов'язані з нею неприємні відчуття);
- уміння концентрувати думки та увагу, переключати їх з одного предмета на інший;
- уміння і здатність засвоювати нові навички, професійні дії;
- уміння пристосовуватися до постійно зростаючих навантажень (фізичних, розумових);
- уміння долати психологічні бар'єри (напруження під час спілку¬вання, невпевненість, страх);
- активізація відпочинку і відновлення процесів в організмі (самонавіювальний сон і відпочинок);
- критичне ставлення до своїх недоліків, чесність і безкомпромі¬сність у виконанні обов'язків.
II. Позбавлення від негативних рис і звичок:
- шкідливі звички (пристрасть до нікотину та алкоголю);
- невпевненість у собі, нерішучість;
- неспокій, тривога, страх;
- боягузтво;
- лінощі;-
- самовпевненість, зазнайство, переоцінка своїх можливостей;
- нестійкість уваги, настрою;
- подразливість;
- нав'язливі стани (думки, відчуття, дії);
- порушення сну, запаморочення.
Пропагуючи різні форми профілактичної роботи з учнями, бать¬ками, вчителями, поряд з традиційними методами (лекція, збори, семі¬нар), можна широко використовувати ділові та рольові ігри.
Ділова (рольова) гра - це включення її учасників у придуману керівником (чи реальну) проблемну ситуацію і її подальший розвиток експромтом, без будь-якого сценарію. Кожен з учасників має лише рольову установку, яку він і реалізує в процесі гри. Таким чином забез-печуються умови для яснішого бачення ситуації, виявлення ініціативи і самостійності у розв'язанні поставлених завдань.
Скажімо, виникла конфліктна ситуація між учителем та учнем, був зірваний урок, втручання адміністрації не дало результатів. Конф¬лікт розрісся до гострого протистояння. Емоційна напруженість не дає можливості об'єктивно оцінити ситуацію.
Пропонується "програти" конфлікт з самого початку. З учнів ви¬бирається "вчитель" і "учень" (тільки не учасники конфлікту). Моделю¬ється конфлікт (максимально наближені жести, міміка, слова, інтона¬ція). Стають очевидними прорахунки обох сторін. Дається об'єктивна колективна оцінка, після чого відбувається примирення, обопільні ви¬бачення.
Прийом ділової (рольової) гри застосовується за наявності чле¬нів учнівського самоврядування, активу органів самоврядування. Такі знання сприяють творчому засвоєнню знань, умінь і навичок, розвитку мислення, інтересу до організації роботи.
Гру доцільно проводити в присутності психолога, за¬вуча з виховної роботи ("Якби класним керівником був я", "Якби органі¬затором дозвілля був я", "Якби керівником секції дисципліни і порядку в училищі був я", "Якби організатором трудових справ у був я").
Різновид рольової гри "Мозкова атака", коли колективними зу¬силлями учасників знаходиться вирішення певної проблеми, яка реа¬льно існує в житті групи.
Цінним є те, що у ділових, рольових іграх беруть участь і тихі, сором'язливі учні, і важковиховувані. Останні навчаються культури спілкування, стимуляції активності мислення, відчуття відповідальної самостійності (класний керівник не бере на себе роль арбітра, всі дум¬ки і міркування підтримуються і вислуховуються).