Щороку 9 і 10 березня в Україні відзначають «Шевченківські дні», які припадають на роковини народження і смерті поета.

     У цьому році відзначалася 211 річниця з Дня народження геніального поета Тараса Григоровича Шевченка. Світлий образ Великого Кобзаря − безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця.

Могутня сила його таланту безсмертна, а гострота і пристрасність його слова, пісенність його віршів відзначена самовідданою любов’ю до своєї Батьківщини, до свого народу.

Ми горді з того, що упродовж століть в устах патріотів рідного слова звучала наша мова, її берегли, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. І коли гостро постало питання, бути чи не бути українській мові і культурі взагалі,… “Бути!”- відповів на це Великий Тарас своїми творами.

“Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!…”

       Шанувати Шевченка – це значить шанувати рідну мову, культурні надбання народу, творців, які як і він, готові були покласти своє життя на олтар служіння народові.

      Проведені заходи дали можливість не лише вшанувати пам’ять видатного поета, а й нагадати усім про невмирущу актуальність його творчості. Це сприяло кращому засвоєнню матеріалу здобувачами освіти, вихованню поваги до творчості Кобзаря, залученню підлітків до глибин Шевченкової мудрості, утвердженню його духовних заповідей як важливого чинника консолідації суспільства.

      Минають дні, віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка – живе і вічне. Воно було актуальним у ХІХ столітті, і не менш значиме сьогодні.